О проблемных вопросах возмещения издержек на юридические и адвокатские услуги
Семен Сокол, Юрист ЮК «Правовий Альянс»
Комментарий для журнала «Украинский юрист»
Згідно з ч. 1 ст. 84 Цивільного процесуального кодексу України, ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.
27.04.2006 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», якою було встановлено граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ.
У преамбулі вищевказаної постанови вказано, що вона прийнята відповідно до статей 84 - 88 і пункту 2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України, статей 90 - 95 і пункту 2 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України Кабінет Міністрів України.
Частиною 3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України та частиною 2 статті 84 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Проте, відповідно до приписів пункту 2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України та пункту 2 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до моменту набрання чинності відповідним законом граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У зв'язку із неодноразовим зверненням до суду з метою оскаржити постанову Кабінету Міністрів України № 590 від 27.04.2006 року, склалась судова практика про те, що Кабінет Міністрів України приймаючі вказану постанову діяв в межах наданих йому повноважень.
Додаток до цієї постанови «Граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ» визначає:
- розмір компенсації, яка виплачується іншою стороною (суб'єктом владних повноважень за КАСУ) — не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи;
- якщо компенсація відповідно до закону сплачується за рахунок держави — не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.
Обговорюючи недоліки по першому пункту слід зазначити наступне.
В даному випадку, головним недоліком постанови КМУ № 590 від 27.04.2006 року є фактичне зобов'язання домовлятись між клієнтом, який потребує юридичних послуг для захисту своїх прав та інтересів у суді, та представником, який здійснює такий захист, є вимушений обов'язок домовлятись з клієнтом на почасовій основі, без альтернативи укладати договір на основі фактично виконаної роботи, або за інших умов. Точніше, альтернатива така є на підставі принципу свободи договору, проте немає порядку для стягнення судових витрат на правову допомогу у даному випадку.
Ще одним недоліком є визначення часу, необхідного для здійснення правової допомоги. Законодавчо не надано роз'яснення граничного часу для здійснення тієї чи іншої процесуальної дії. Наприклад, якщо буде заявлено представником декілька часів на виготовлення та подачу будь-якого клопотання — це може бути підставою для того, щоб приводити до спекуляції зі сторони учасників судового процесу, які можуть пред'являти занадто високі суми до відшкодування.
Вищевказана постанова Кабінету Міністрів України не стосується господарських справ, тому слід відзначити наступне.
Відповідно до п. 5 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.07.2004 р. № 01-8/1270, судові витрати за участь адвоката у розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, а їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Статтею 44 ГПК передбачено відшкодування зазначених витрат за послуги, надані лише адвокатом, а не будь-яким представником (аналогічна позиція наведена також у постанові Верховного Суду України від 01.10.2002 р. у справі № 30/63).
Відповідно до абзацу 2 пункту 10 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 р. № 02-5/78, відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.
Відповідного до п. 12 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 р. № 02-5/78, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Недоліком у даному випадку є можлива думка суду щодо розміру судових витрат на правову допомогу з огляду на ціну позову. Наприклад, якщо за договірним зобов'язанням одна юридична особа повинна сплатити на користь іншої юридичної особи 500 гривень, а без правової допомоги керівництво стягувача не може обійтись, витрати на судовий процес можуть скласти більше, ніж ціна позову. У такому випадку, при залежності стягнення судових витрат від ціни позову, звернення за правовою допомогою до адвоката може бути необґрунтованим та неекономічним з огляду на фактично понесені судові витрати.
Слід також відзначити, що згідно з абзацом третім пункту 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 N 01-8/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права", за яким у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
З урахуванням викладеного, можемо зробити наступні висновки:
- по цивільному процесу та по справам, що розглядаються у порядку Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує з другої сторони документально підтверджені судові витрати, пов'язані з оплатою правовою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, а у Господарському процесі — суд присуджує з другої сторони документально підтверджені судові витрати надані лише адвокатом, а не будь-яким представником;
- почасова ставка, визначена у постанові КМУ № 590 від 27.04.2006 року по справам у порядку ЦПК та КАС України є недоліком, який обмежує можливість стягнення судових витрат за іншими договорами, в яких не прописана почасова ставка, а здійснення процесуальних дій за почасовою ставкою дає можливість спекулювати на часі для здійснення процесуальних дій;
- розмір коштів, які підлягають для стягнення з іншої сторони, як судові витрати на правову допомогу, яка здійснюється адвокатом, визначається судом, з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи;
- у господарських справах стягнення судових витрат можливе лише за здійснені лише адвокатом (адвокатським об'єднанням тощо) послуги, а не за любого представника. Залежність ціни позову від стягнення судових витрат ставить питання про неекономічність та необґрунтованість судових витрат на правову допомогу, що здійснюється адвокатом.
У ситуації, що склалась, можливим вирішенням спірних питань було б прийняття закону, який би регулював питання граничних розмірів судових витрат, з урахуванням регіону, складності справи, надаючи можливість укладати договори, опираючись не тільки на почасову ставку.
