Коментар щодо підвищення рівня заробітної плати працівникам під час кризи
Анатолій Меншиков, партнер Юридичної компанії «Правовий Альянс»
Опубликовано: Журнал «Праця і закон»

1. Чи доцільно, на Вашу думку, підвищувати рівень заробітної плати працівникам під час кризи, адже це підвищить частку оплати праці у собівартості продукції і тим самим зменшить конкурентноздатність?

Треба відзначити, що заробітна плата один з основних трудових стимулів.  Так, збільшення заробітної плати відображається на собівартості продукції. Проте на  конкурентноздатність вітчизняних товарів впливає не тільки такий критерій  як заробітна плата. Крім того, заробітна плата не тільки стимул, але гарантія. Це гарантія як економічна, так і соціальна. Підтримувати її на гідному рівні складно і не кожен суб'єкт господарювання це може робити. Якщо є можливість, то роботодавець може  збільшити оплату праці, це його право.  Принаймні, роботодавець повинен і зобов'язаний в повному обсязі і у встановлені терміни проводити індексацію зарплати.  

2. Хто відповідальний за індексацію заробітної плати? Які міри покарання передбачено за невиконання цього пункту?

Питання оплати праці  і індексації заробітної плати регулюється цілим рядом нормативно-правових актів, зокрема:

• Кодексом законів про працю України;
• Законом України «Про оплату праці»;
• Законом України «Про індексацію грошових доходів населення»;
• Постановою Кабінету Міністрів України  від 17.07.2003р.  № 1078  «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення».

Згідно із Законом Україні «Про індексацію грошових доходів населення»  індексація грошових доходів населення – це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, який дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

В цілому індексація заробітної плати залежить від інфляційних процесів, що відбуваються в країні. За своєю природою  індексація заробітної плати є процедурою збільшення доходів громадян на певну величину, яка відшкодовує або компенсує їм підвищення рівня цін.

Розглядаючи ситуацію, в якій заробітна плата є основним, а можливо і єдиним джерелом доходу, то питання індексації такого доходу є архіважливим.
Сьогодні відповідальними за дотримання законодавства про оплату  праці і індексації грошових доходів громадян  є посадові особи підприємства.

Посадовими  є особи, які обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях передбачені штатним розписом  посади, пов'язані із виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, а також здійснювати юридично значимі дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правовідносин. Зміст і обсяг таких дій  визначаються займаною посадою.

До таких осіб можуть бути віднесені як керівник підприємства і головний бухгалтер, так і бухгалтер, відповідальний за нарахування заробітної плати і її індексацію. Вказаний критерій залежить від штатного розкладу, посади і функціональних (посадових) обов'язків.

На сьогодні посадових осіб підприємств  за порушення трудового законодавства, до яких належить непроведення індексації, можуть притягнути до адміністративної відповідальності на підставі ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Умовою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є порушення порядку індексації заробітної плати (не нарахування, нарахування індексації у розмірі менш встановленого).

Згідно з цією статтею на таких осіб може бути накладений штраф у розмірі від 30 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 510 грн. до 1700 грн.).

3. Що може загрожувати роботодавцю, працівники якого не отримують зарплаті за простій виробництва, що виник не з їх вини, зайняті за схемою: «Є робота (замовлення) – працюй, немає – можеш не приходити, грошей однак не отримаєш»?

Згідно частини 1 ст. 34 КЗпП України простій — це припинення праці, викликане відсутністю організаційних і технічних умов для виконання роботи або іншими обставинами. Тоді, згідно ст. 113 КЗпП України, час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче двох третин тарифної ставки встановленої працівникові розряду або його окладу. Час простою з вини працівника не оплачується.

Таким чином, оплата  часу простою  є соціально-економічною гарантією працівників. У разі виникнення простою норма ст. 113 КЗпП України повинна  діяти  в повному обсязі.

У разі, коли час простою не оплачується, то винна особа (мова може йти про керівника підприємства) може притягатися не тільки до  адміністративної, але й до кримінальної відповідальності. Так ст. 175 УК України визначене: «Безпідставна невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більш як за один місяць, вчинена умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності чи громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності, - карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років».

Схема роботи, про яку йде мова в питанні, є виявом правового нігілізму, зневага прав працівників і ігнорування  роботодавцем (власником) своїх обов'язків.
Якщо  в роботі  підприємства   виникли перебої  через нестачу заявок на виконання робіт, тимчасової відсутності ринку збуту готової продукції тощо, то працедавець (власник) може поставити питання про зміну умов праці. Зміни умов праці зачіпають всі аспекти трудових відносин, починаючи від робочого часу  і закінчуючи оплатою праці.
Трудові відносини можуть  бути змінені роботодавцем (власником) за допомогою правил,  які викладені  в ст. 32 КЗпП України.  Застосування роботодавцем (власником)  інших «правил» лежить за межами норм правового регулювання даних відносин і може бути підставою для притягнення його до  відповідальності, у тому числі і кримінальної.