Договори та їх укладання в Україні
Семен Сокол, Юрист Юридичної компанії «Правовий Альянс»

Найбільш поширеним видом операцій є договір. Лише незначне число операцій не є договором. Законодавчо термін «договір» встановлений в ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, згідно якої Договором є домовленість двох або більше сторін, направлена на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Договір є одним з самих унікальних правових засобів, в рамках якого інтерес кожної сторони, в принципі, може бути задоволений лише за допомогою задоволення інтересу іншої сторони, що у свою чергу породжує загальний інтерес сторін.

Договір є видом операції, і тому для нього необхідна наявність всіх тих правових передумов, які згідно з Цивільним кодексом України означають здійснення дійсної операції, зокрема дієздатності сторін і відповідності операції вимогам права.

З'ясування моменту укладення договору необхідне, по-перше, для встановлення, коли у сторін виникають передбачені договором права і обов'язки, і, по-друге, для визначення застосування до договору законодавства, бо він повинен відповідати обов'язковим правилам (імперативним нормам), що діють у момент його укладення.

У випадках, коли відповідно до Цивільного кодексу України або інших законів укладення договору обов'язкове для сторони, що направила оферту (проект договору), і їй буде направлений протокол розбіжностей до проекту договору, ця сторона зобов'язана сповістити іншу сторону про прийняття договору в її редакції або про відхилення протоколу розбіжностей. При відхиленні протоколу розбіжностей або нездобутті сповіщення про результати його розгляду в зазначений термін сторона, що направила протокол розбіжностей, має право передати розбіжності, що виникли при укладенні договору, на розгляд суду.

Автономія волі і свобода договору виявляються в різних аспектах, ряд з яких врегульований в статті 627 Цивільного кодексу України: по-перше, це право самостійне вирішувати, вступати чи ні в договір і, як правило, відсутність можливості примусити контрагента до укладення договору; по-друге, надання сторонам договору можливості визначати його умови; по-третє, право вільного вибору контрагента договору; по-четверте, право укладати як передбачені Цивільним кодексом України, так і інші договори; по-п'яте, право вибору виду договору і укладення змішаного договору. Свобода договору означає також право сторін договору вибрати його форму (якщо форма договору прямо не встановлена Законом); можливість сторін у будь-який час своєю угодою змінити або розірвати договір; право вибрати спосіб забезпечення виконання договору і ін. В той же час, принцип свободи договору логічно доповнюється вимогою обов'язковості його виконання сторонами, встановленим ст. 629 Цивільного кодексу України. Така вимога має тисячолітню історію, спираючись в його сучасному вигляді на римське приватне право. Такий підхід пояснюється тим, що сторони договору, вільно перейнявши на себе певні права і обов'язки, після цього перетворюються на сторони відповідного договірного зобов'язання, після чого знаходяться в положенні «юридичної зв'язаності» своїм же рішенням про укладення договору на певних умовах.

Загальні вимоги відносно виконання зобов'язань встановлені главою 48 Цивільного кодексу України. Відмова від виконання договору можлива лише у випадках і на підставах, встановлених самим договором або законом (ст.651 Цивільного кодексу України).

Стаття 627 Цивільного кодексу України відносно обмеження свободи договору з врахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового звороту, вимог розумності і справедливості, викликана необхідністю захисту державою суспільних інтересів, прав громадян і підприємців (споживачів), особливо в тих сферах економіки, які віднесені до природних монополій або в яких можливе порушення меж здійснення цивільних прав організаціями, що займають на ринку домінуюче положення.

Обмежені права сторін при визначенні умов договору також імперативними нормами Цивільного кодексу України або інших законів. Серед норм Цивільного кодексу України, що обмежують свободу договору, перш за все слід назвати ст. 633 Цивільного кодексу України. Обмеження може бути також передбачено угодою сторін (ст. 635 Цивільного кодексу України). Свобода договору обмежена також в нормах Цивільного кодексу України, що встановлюють переважне право на укладення договору. ЦК України встановлює переважне право: учасників загальної власності на покупку частки в праві загальної власності; переважне право наймача укласти договір найму житлового приміщення на новий строк. У всіх цих випадках володар переважного права користується правом судового захисту, якщо допущені порушення, пов'язані з укладенням договору.

Якщо сторона, для якої відповідно до ЦК України або інших законів укладення договору обов'язкове, ухиляється від його висновку, інша сторона має право звернутися до суду з вимогою про примусове укладання договору.

Ще одним прикладом зобов'язання укласти договір служить укладення договору оренди державного, комунального майна, або майна, що належить Автономної Республіки Криму.

Згідно зі статтею 9 Закону України «О оренді державного і комунального майна» фізичні і юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно переліку, який визначається Фондом державного майна України, відповідному орендодавцеві. Орендодавець в п'ятиденний термін зобов'язаний направити для узгодження копії матеріалів, що поступили від фізичних і юридичних осіб на оренду конкретного майна, а орган управління в 15-денний термін посилає висновки про умови договору (узгодження, пропозиції), або відмову в його укладанні.

Після узгодження з органом управління, орендодавець зобов'язаний дати згоду відносно укладення договору, або мотивовану згідно закону відмову в його укладанні.

Саме на цій стадії орендодавець державного, комунального майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим у багатьох випадках не дає жодних відповідей впродовж тривалого часу, а судові провадження затягуються на тривалий період часу у зв'язку з цілеспрямованим оскарженням з боку орендодавця позитивних рішень, що по суті істотно ускладнює реалізацію прав фізичних і юридичних осіб на користування державним і комунальним майном, не поповнюючи бюджет нашої країни. В даному випадку цей недолік можливо врегулювати шляхом посилення відповідальності посадових осіб орендодавців, які є відповідальними за майно. Але дана ситуація не є вичерпною по відношенню до укладання, зміни, розірвання договорів, а також виконання зобов'язань за такими договорами.

Недоліки в договірному праві на території України викликані безліччю аспектів, у тому числі і недобросовісною поведінкою сторін, двояким трактуванням положень договору, ускладненим виконанням судових рішень, тривалого судового розгляду і іншими обставинами, перелік яких не є вичерпним.