Коментар на тему антиколекторської діяльності
Дмитро Титаренко, Асоційований партнер ЮК „Правовий Альянс”

Commentary on anticollectors activity
Dmytro Tytarenko, Accosiated partner of Legal Alliance Company

Для журналу „Український юрист”

Понятійний апарат українського законодавства не містить в собі таких термінів як „колекторська діяльність” та похідних від цього словосполучень і слів, зокрема „антиколекторська діяльність”. Ці слова є лише відображенням явищ, що виниклі скрізь у країні під час глобальної фінансової кризи, і по суті визначають посередників, які обслуговують два протилежних табори: позичальників та кредиторів.

У зв’язку з відсутністю чіткого визначення вказаних понять, для аналізу цього явища доводиться вивчати конкретні пропозиції колекторів / антиколекторів, після чого можна дійти висновку, що їхня діяльність складається з таких компонент як:

• юридично-фінансова;
• дипломатична;
• психологічна;
• фізична (силова).

На мою думку, професійні учасники ринку юридичних послуг, які успішно існували до кризи, мають змогу надати кваліфіковану допомогу клієнту з усіх перелічених аспектів окрім, мабуть, останньої (недаремно для цього існують охоронні фірми, діяльність яких підлягає ліцензуванню згідно п. 43 ст. 9 ЗУ „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”). Тому виключна спеціалізація юридичної фірми на колекторській / антиколекторській сфері діяльності хоча і може дати на перших порах позитивний економічний результат, але не може вважатися вдалим стратегічним ходом. Враховуючи значне зростання звільнень в банківському секторі, такий бізнес як вирішення проблемних питань з позикодавцем (антиколекторство) є непоганим новим зайняттям для звільнених працівників фінансових установ, які краще розуміють внутрішні процеси у банках, ніж звичайні зовнішні юристи.

Якщо говорити про перспективи антиколекторської діяльності в Україні, то вони, на мою думку, напряму залежать від інтенсивності та характеру тиску банків на своїх клієнтів, оскільки звернення до антиколекторів є за своєю природою захисною реакцією проти агресивного та підчас незаконного „вибивання” проблемних кредитів. Чим більше активними та відчайдушними будуть заходи, які вживатимуть проти позичальників банки і їх представники колектори, тим більшим попитом будуть користуватися антиколекторські послуги. Так, існують випадки, коли проти робітників банків або колекторів, які окрім звичайних легальних дій по збиранню боргів (звернення стягнення на майно у позасудовому порядку на підставі договорів застави, судове провадження) вдавалися до нелегальних вчинків (загрози, умисне пошкодження майна, фізичне насильство проти позичальників), здійснюються такі ж самі незаконні силові дії з боку антиколекторів, яких наймає загнаний у кут боржник. Агресивні захисні дії деякі антиколектори спрямовують проти представників банку і під час цілком законних процедур стягнення заборгованості.

Окрім незаконного фізичного „захисту” боржника або його майна, недобросовісні антиколектори можуть вдаватися до інших видів злочинності: шахрайство шляхом підроблення документів, винахід нелегальних схем з приховування майнового стану свого клієнта, підкуп банківських службовців. Отже клієнту таких антиколекторів варто бути обережним аби не стати співучасником таких злочинів. Щоб цьому запобігти, насамперед, потрібно чітко визначити об’єм та склад повноважень, які надаються клієнтом антиколектору під час оформлення взаємної співпраці. Також можна порадити заздалегідь навести довідки стосовно самого антиколектора, з яким клієнт має намір вступити до відносин по захисту своїх прав.

Під час подібної „війни” усім її учасникам не слід забувати про те, що незважаючи на кризу та численні зміни у економіці, кримінальний закон залишається чинним. У разі суспільно небезпечної поведінки з боку колекторів / антиколекторів слід звертатися до правоохоронних органів або прокуратури – позбавлення від фінансових проблем це, звичайно, не дасть, але поверне надмірно активну сторону протистояння до правового русла їх вирішення.

Окремо варто оговорити питання законності залучення банками колекторських фірм до вирішення питання повернення боргу, адже при цьому зачіпляється делікатне питання розкриття банківської таємниці. До інформації про клієнта, яка становить таку таємницю згідно ст. 60 ЗУ „Про банки і банківську діяльність”, відносяться дані про банківські рахунки клієнта, його фінансово-економічний стан, комерційна інформація про клієнта і його діяльність, а також про операції і угоди, укладені клієнтом.

Нажаль для позичальників діючим законодавством передбачена можливість розкриття банком банківської таємниці невизначеному колу осіб у разі наявності письмового дозволу власника такої інформації (ст. 62 ЗУ „Про банки і банківську діяльність”). Більш того, згідно з п. 3.1 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці (затверджені постановою Правління НБУ від 14.07.2006 р. №267) дозвіл клієнта може бути включений до договору про надання банківських послуг.

Отже під час оформлення договірних відносин з банком клієнт часто власноруч видає банку дозвіл на передачу інформації, яка становить банківську таємницю, до третіх осіб. Враховуючи те, що банківські договори для пересічних громадян та невеликих підприємств являють собою фактично договори приєднання, які розроблені банками на свою користь і умови яких клієнту змінити майже неможливо, клієнт змушений підписувати ці невигідні для себе умови, видаючи своєрідний „карт-бланш” банку і потенціальному колектору.

З огляду на ці обставини, вважаємо за доцільне внесення змін до законодавства, якими б була регламентована діяльність колекторів, зокрема, введена певна дозвільна система на зайняття такою діяльністю або її ліцензування.